Як і чому я спробував 1 місяць не постити нічого в соцмережах.
Коли востаннє ви задумувались над поведінковими паттернами, які притаманні користувачам соцмереж? Більшість із нас в якомусь вигляді мають залежність від постингу, меседжів, репостів, 100500 мудрих цитат, “котиків та картинок” іт.д. – а якщо саме у вас такого нема, то певен що ви помічаєте це у друзів та знайомих. Багато хто окрім контакту і фейсбуку мають профілі в інстаграмі, твіттері, ask.fm, однокласниках, linkedin та інших мережах. Погодьтесь, що часто така “втягненість” у все віртуальне забирає у нас певний час (а деколи суттєвий) з реального кольорового життя.
На фоні якихось подій, багатьом людям ближче до серця необдумана рефлексія (от зробив репост, хай всі знають яка моя позиція), замість справжньої невіртуальної реакції на подію або ж висловлення власної думки (нащо, це ж довго писати щось від себе). Також люди перестають смакувати події по-справжньому, а думають лиш як зробити найкращі фото (привіт фотки з Нового Року, сфотографована вечеря в ресторані, яка охолола поки ви обирали потрібний кадр й накладали фільтри, крутезний захід сонця, який ви “проглянули” через об’єктив камери та ін.). Ми, навіть якщо свідомо цього не помічаємо, любимо коли нас “гладять по голові” за щось, а лайки і репости – це новий вираз “погладжувань” та одобрення останнього десятиліття.
Тренд у стилі “що бачу про те й співаю” я спершу помітив на фейсбуці років 3-4 тому у своїх американських друзів – статуси на кшталт “Я ось тут стою на касі в супермаркеті як дурепа, тому що купила багато продуктів на вечерю, а мій чоловік, не попередивши мене, зняв всі гроші з картки… чекаю на нього з готівкою, мій день зруйновано” або ж “Мій малюк Кевін сьогодні двічі сходив в туалет , 3 рази впав з дивану і 7 раз посміхнувся – він такий милий, йду купувати йому новий памперс” чи “Крута вечеря з лобстером в ХХХХ, фак єє!” та інші схожі за змістом, почали тоді заповнювати френд-стрічку новин. Фільтри допомагали, але тренд цей лиш поширювався. По кілька статусів в день, фото всього підряд в інстаграмі з сотнями хештегів, репости мудрих груп про “бізнес та успіх” або ж картинки “власного виробництва” – багато проявів у різних людей. Для чого це все? Можливо як прояв себе самого чи своїх вподобань – ось нехай всі побачуть який я? А чи не краще показувати себе справжнього вживу з справді цікавими людьми?
Ще інша річ, яку довели вчені, – це те, що соцмережі впливають на самооцінку і на час, проведений з справжніми друзями вживу: красиві фото з відпочинку, гарні фотосесії, смачна їжа з ресторану, в який дівчина нарешті витягла свого хлопця та ін. – не покажуть вам чиєїсь кризи стосунків або ж незадоволеності життям, бо в мережу постять здебільшого тільки найкраще. Це призводить до порівнянь, непотрібних роздумів і часто люди випускають з поля зору власні проблеми та проблеми близьких, оскільки їм важливіше підтримувати правильний імідж в мережі. Цікаве відео на тему стосунків і залежності від іміджу в соцмережах пропоную вам нижче.
В житті значно важливіше обговорювати проблеми, а не ставити мудрі статуси “і хай собі здогадується шо я думаю…”, обніматись і прогулюватися, ніж заспамлювати новими підбірками камеді чи всіляких 100500. Також (це вже зрозумів з власного досвіду) в мережах варто не надто густо висвітлювати особисте та час з найближчими.
Описані вижче проблеми і прояви я не переношу на когось конкретно і в жодному разі не бажаю виступати повчальним елементом – за собою я помітив теж багато залежностей, деякі менші, деякі більші – і моя мета донести думку, яку кожен вже адаптує під свої потреби.
Так, є люди, діяльність яких пов’язана з потребою популяризуватися через соцмережі: наявність власних груп, творчість (вірші, проза), продаж товарів, поширення ідей тощо. Одне з моїх хобі, до прикладу, це аматорська відеозйомка екшн-камерою, де я стараюся зловити найцікавіші моменти, які дають змогу не забюувати про рух вперед та приємно гріють в зимові вечори, а когось, можливо, навіть мотивують до активнішого життя. І я люблю ділитися тим, що в мене вдалося – навіть якщо комусь це і не до вподоби.
У соціальних мережах для себе дотримуюсь принципу – є бажання про щось написати чи репостнути або ж кинути якісь фото/відео – вперед. Це не для когось, не для суперширокого загалу, а для себе й тих, хто поділяє інтереси чи розуміє певні зацікавлення. Так, можливо через 50-60 років наші внуки будуть заходити в архіви соцмереж та дивитимуться що робила їх бабця в 16 років, що слухала і які статуси про кохання постила – кожен “засмічує” свої профілі так як вважає за потрібне. На мою думку, основне не перестаратись – позитив, корисність, потрібність або власне задоволення, але не заспамлення непотребом.
Оскільки я доволі часто постив у мережі, то ідея грудень 2014-го зробити post-free видалась мені цікавою. Враховуючи тенденції у френд-стрічці та в мережах загалом, я вирішив прожити місяць як звичайно, проте не робити жодних фото-звітів чи закликів відвідати круті івенти або ж чогось подібного. Я не відмовлявся від мереж зовсім (я переписувався, деколи переглядав новини та відео), але я виключив елемент “оо як це цікаво, давай поділюся зі всіма”. Досвід видався напрочуд корисним.
Чому АНТИ_соціальна_тваринність? Це вигадане словосполучення, на основі англ. терміну social animal (всі ми в якійсь мірі тварини соціальні) та тексту пісні Бумбокс – Поліна: там є слова “соціальна провина” та “безпринципна тварина” , схрестивши їх я отримав “соціальну тварину” – в моєму трактуванні – це людина, яка не може прожити без “самовираження” (як їй це видається) в соцмережах – репости, лайки, фото еврідей іт.д.
Як воно було? Почалось все зі святкування мого дня народження, яке видалось дуже класним і емоційно насиченим – одне з кращих ДН за останні роки. Фоток і відео було багацько і хотілось ними поділитися, проте, заради чистоти експерименту, не робив цього. Чим далі йшов час, тим меншою ставала “потреба” поділитись тим, що подобається чи івентами/концертами/лекціями, які відвідував (зазвичай я в соцмережі кидаю 1/5-1/6 подій, які цікавлять, бо це може бути актуально комусь із друзів і вони теж туди сходять). Звісно усіх залежностей від соцмереж я не позбувався – на переписку і перегляд новин табу не встановлювалось, але я зводив ці речі до раціональніших часових рамок. Стало трошки більше вільного часу і щораз менше тратилось його на перегляд “здобутків” і новин людей довкола. Ті, хто були справді мені цікавими, розповідали про свої події і зрушення або вживу, або смc/телефоном, але я не дізнавався про більшість із них за допомогою якихось постів в соцмережах. Додались цікаві знайомства, дізнався про нових класних людей і спробував себе в чомусь, чому раніше не приділяв уваги або ж в зовсім новому (привіт #DO_IT_Вперше), зокрема закінчив курси ефективної самооборони та спробував себе в благодійності через соцмережі.
Окрім цікавих людей та лекцій/театру/концертів варто відмітити, що саме в грудні 2014-го я вперше став хрещеним батьком і ця відповідальність та місія теж сприяла позитивному перезавантаженню свідомості перед початком нового 2015-го. Поки багацько людей нили більшу частину грудня про +7 та дощі у Львові, розкішну зиму з снігопадами краще було шукати в горах:
Відкриття сезону 2014-2015 в Буковелі
Основне – це брати по максимуму від наявної ситуації в житті, а також не забувати про ті речі і людей, які сприяють вашому розвитку і продуктивному настрою. Не жити спогадами в соцмережах, а переживати все вживу, так цікавіше =)
Цей місяць довів, що:
1) Ви можете прожити без лайків, репостів і вітуальної псевдозалученості до життя.
2) Більшість людей не дуже помітить вашу постингову відсутність (я не говорю про відсутнь у мережі впринципі) і це доводить, що ваші пости мають бути в першу чергу не рефлексією чи бажанням догодити, а суто виявом власних ідей чи думок. Якщо комусь подобається – круто, не подобається – не біда =) .
3) Ті, хто вам цікавий і кому цікаві ви всеодно знайдуть спосіб дізнаватись що нового й веселого у вас твориться, а також братимуть в цьому активну персональну участь. Значно приємніше мати власні спогади очей, які загорілись та відвертих розмов, ніж сфотканого лате та посту про кафешку.
4) Вивільнений час можна витратити на цікавіші ідеї поза соцмережами.
5) Нові люди та ідеї – це завше стимул для руху вперед. Озирніться довкола – скільки класних і крутих особистостей! А може ви давно щось планували але відкладали? Обріжте некорисний час і доробіть оновлене резюме чи допишіть вірш чи подайтесь нарешті на освітні курси… Основне не стояти на місці і не тонути під псевдожиттям в соцмережах.
Також не забувайте дивитись на світ довкола – там безліч справжнього :)
Чим я підсумовую цей меседж і 30-денний експеримент? Я повертаюся до свого “звичного” режиму постингу, але дещо відкорегованого – надалі притримуватимусь принципу “якщо цікаво і хочу – то розміщую той чи інший запис”. Просто тепер я дивитимусь на це все крізь призму свого міні-експерименту і раджу вам також час від часу вгамовувати спрагу до лайків чи віртуального самовираження у реальному світі і з живими людьми :) Мережі повинні бути інструментом зв’язатись та частково показати що вам цікаво або чим ви можете бути цікавими для інших, проте мережі не мають бути єдиним способом існування вашої особистості. Виражатися варто як і в повсякденному житті так і у мережі – давайте спробуємо зберігати баланс і не вдаватися в крайнощі: досвід кожної людини унікальний, основне відчувати, що люди довкола і те чим ти займаєшся й цікавишся роблять тебе щасливим. Тому let’s be happy and involved :D Нехай плоди власних здобутків і нові якскраві люди супроводжують і додають сил!
P.S. Якщо комусь цікава тема, яку я зачепив у цьому дописі, рекомендую також ознайомитися із наступними статтями/точками зору
P.P.S. Буду радий якщо ви в коментарях поділитесь власним досвідом поведінки або таймменеджменту в соцмережах.
