«За крок до…» або як я не бігтиму (поки що) свій перший півмарафон

Те, що ми закладаємо у своїх планах як досяжні пріоритети, не завжди втілюється або ж втілюється не зовсім таким чином, на який ми розраховуємо. Поділюся власним досвідом, який комусь може стати в нагоді, а для когось буде дзвіночком-нагадуванням, що у будь-якій справі, за яку ми беремось, перш за все варто пам’ятати про справжні внутрішні мотиви тих чи інших активностей/дій, а також розуміти “на чому стоїмо” та “куди рухаємось”.

Для мене спорт і фізична активність – це, насамперед, суміш приємних відчуттів прогресу, роботи над собою та задоволення від процесу і помітних покращень. Лижі чи борд, біг, плавання чи залізо – основне щоби тобі це було до вподоби. Загалом я, звісно, не “бігун”, але в періоди, коли на тепліший сезон практикую скидати трохи зайвого (що могло набратися в залі за зиму) – час від часу додаю біг у свій раціон.

У грудні минулого року я вирішив спробувати свої сили і пробігти Kyiv Half Marathon. Хто перетинався зі мною в деяких сферах – знає, що я люблю системність і послідовність, тому прагнув поступово покращувати витривалість, середню швидкість разом з технікою бігу та прогресувати крок за кроком, щоби в реалістичній і оптимальній кондиції пробігти дистанцію у квітні.

Тренувався не надзвичайно активно, але процес пішов і я відкривав для себе зимові пробіжки, цікаві маршрути, а також нових людей (привіт Run4U та усім іншим).

Поміж бігових тренувань не бракувало й плавання, а лижі і сноуборд розбавляли різновиди навантажень.

Окрім поступового прогресу були і моменти досвіду [увага! нижче не надто приємне фото], особливо коли моє бедро вирішило поборотися з антипаркувальним стовпцем, який неакуратно стирчав гострою металічною поверхнею там, де я проходив. Стовпець тримався “достойно” і залишив мене з непоганою раною та запитанням:

Це була “перша ластівочка” натяку, що не завжди все йде за нашими планами і треба вміти адаптуватись. Також це ще одне нагадування, що ми не термінатори і потрібно цінувати здоров’я та всі радощі активного організму не лише тоді, коли з нами трапляється щось не надто приємне, але й пам’ятати про всі переваги рухливого життя, проживаючи його на всі 375%. На щастя, поріз зажив доволі добре, після зняття швів я відновив рухливість, а згодом, після консультацій з лікарем, також і свої бігові тренування.

Я пив вітамінки, нормально харчувався і продовжував рух, нарощуючи дистанції і комбінуючи види навантажень. Десь після забігів на 15-16км я відчув що стає трошки важче і менш приємно добігати останні кілометри. Але це нормально, бо розширюючи рамки своїх можливостей, завжди стикаєшся з внутрішнім спротивом. Не буду фантазувати, що мої тренування були достатніми і оптимальними (окрім бігу в житті присутні й інші напрямки розвитку, тому йшов на компроміси), але темп був хорошим і в цілому прогрес був непоганим.

За орієнтир на довші дистанції я брав середній темп в 5:00-5:15 хв/км, але з досвіду знав, що на змаганнях є шанс за рахунок адреналіну та духу суперництва цей результат покращити. Мета – пробігти півмарафон менш, ніж за 2 год., оптимально і реалістично хотілося вписатись у 1:43-1:50. Подивимось!

Після одного з довших тренувань на перетині березня й квітня я відчув, що добряче стомився. Ніяких травм чи дискомфорту під час бігу. Але через кілька днів у звичайну “не бігову” неділю я відчув біль у лівому коліні. Можливо “щось зайшло” або трошки перевтоми? Але біль не проходив. Після консультацій та розгляду варіантів – зробив УЗД, яке показало, що коліно в хорошому стані, але помітний незначний набряк латерального утримувача наколінника. Неочікуваний і невчасний сюрприз.

Ніби нічого страшного – трохи спокою і призначене лікування. Але мені ж бігти через 20 днів? Тут я зрозумів, що травма знову вибиває мене з режиму і треба адекватно оцінити які є опції та шанси на відновлення.

Я далеко не з тих, хто легко здається, але, водночас, в мені є і достатньо від реаліста. Поступово відчував, що коліну стає краще, дав йому належний спокій і згодом вирішив для себе конкретно – спробую тестово пробігти 5-10 км і подивлюся як реагуватиме організм та нога, бо бігти повну дистанцію, нормально не відновивши сил та функціональності суглобів, – це невиправданий ризик.

Тестове тренування показало, що десь після 2-го кілометру біль повернувся, посилювався і не давав мені нормально бігти. 5 км мені вистачило для того, щоб зрозуміти, що, на жаль, коліно ще не відновилося і за тиждень часу я не побіжу свій перший півмарафон.

Дещо сумно і неприємно усвідомлювати як те, до чого впевнено йшов, наразі втрачає актуальність, ще й так раптово і невчасно. Після консультацій з лікарями, вирішили провести МРТ коліна, щоби переконатися у тому, що жодних більш серйозних травм не виявлено і зрозуміти оптимальний підхід до подальшого лікування.

Висновок фахівця – все нормально, продовжити лікування. “Даних стосовно розриву менісків, пошкодження колатеральних чи схрещених зв’язок не виявлено.” Але організм людини і особливо суглоби та зв’язки – це дуже специфічні системи, тому процес відновлення та повернення до звичного режиму займає деякий час, навіть якщо більшість параметрів в нормі. Біль залишився і мені порадили продовжити лікування та наразі взяти трохи свої півмарафонські амбіції під контроль.

Так, було дуже неприємно і некомфортно приймати рішення про відмову участі у півмарафоні, особливо коли вивів себе на оптимальні ментальні та фізичні кондиції і за всіма параметрами тебе чекав успіх.

Я вкотре поставив собі питання реальної внутрішньої мотивації – я бігаю і займаюсь певними видами спорту не виключно заради “медальок” і “класних фоток в інстаграмі”, а якраз в першу чергу заради здоров’я та приємних відчуттів контролю власного тіла, розуміння що в здоровому тілі здоровий дух і заради тих переваг та реальних результатів, які моє оточення і я помічаємо щодня у різних сферах. Мої коліна, так само як і руки, ноги чи голова, потрібні мені (і не лише мені) максимально функціональними для довгого і активного життя, тому стратегічно важливо дбати про те, щоби організм цілісно був у хорошому стані, а коли потрібно – надавати йому належну підтримку і відпочинок/перезарядку.

Жоден крик его або ж біг “через силу” з можливістю серйозної травми не вартує того, аби наражати себе на непотрібні довгострокові наслідки. Ще багато вершин не підкорено і я певен, що безліч цікавих активностей чекає попереду :)

Наразі я відновлюватимусь і дещо видозміню свої тренування, а до бігу повернусь згодом, коли налагоджу стосунки з коліном.

Гарно також те, що організатори передбачили можливість відмов чи травм учасників і я зміг свій стартовий пакет на 21.0975 км перереєструвати на людину, яка з радістю побіжить півмарафон у цю неділю. Таким чином щось втрачаючи, не забуваємо допомагати іншим.

Друзі, я бажаю всім успіху на Kyiv Half Marathon в цей прийдешній уік-енд, а також підбадьорюю і вболіваю за тих, хто скоро побіжить Lviv Half Marathon та інші забіги по всій Україні й закордоном!

Будьте активними і розсудливими, поважайте своє здоров’я і пам’ятайте про правдиву внутрішню мотивацію. Ловімо потік від діяльності, яка в кайф і хай спорт та рухливість сприяє як новим починанням так і яскравим фінішам!